Бонн, 02.08.2012. 20-40.

Невеличка станція. Пять днів у Німеччині (вважай - Берліні) моя колєга Олеся дивувалася, де усі бомжі. Одразу по приїзді у Бонн питання відпало.


Ми майже інтуїтивно виходимо до автобусної зупинки. Якась німкеня - на вигляд Червона шапка - підказала, де чекати на наш автобус. Під ногами обгортки, бруд, пташине лайно. На зупинці голосно говорить по телефону якась циганка. Довкола неї шалено бігає її дитятко і щось викрикує. Від запаху дешевого фаст-фуду перехоплює подих. Сморід такий так ніби об'єдналися львівський "Турецький донер" і "Макдональдс". І як таке можна їсти? Я спльовую і обертаюся - на закладі, звідки йшов такий "аромат", написано - "dream tea".
"Ага, сплю і бачу..."

Гуртожиток знайшли без особливих проблем, Олеся трохи кіпішувала і як завжди рвалася у когось запитати дорогу. А насправді показати як вона знає хохдойч.Та запитати особливо і не було у кого. Бюргери давно усі спали по домівках.

Заходимо до нашого гуртожитку. Називається "Августінусхаус". Мені одразу спадає асоціація зі Святим Августином, але вона одразу випаровується, як тільки переступаю поріг. На першому поверсі у барі Металіка "Мастер оф зе Папетс" - грає майже на всю.  Так у студгуртожитку є бар!!! Знаходимо старосту гуртожитку - Марка. Для мене чомусь ще довго Маркса. Дає ключі. Олеся з ним говорить німецькою, я нічого не розумію, тому англійською. - Ду ю нід сам бланкетс?  - Є оф косс!,- кажу.

Дає нам постільну білизну. Каже, що не може гарантувати їхню чистоту. власне це я і сам бачу, але сподіваюся, що це такий гумор.

Олеся - домашня дитина, яка бачила принади гуртожитків тільки на картиках, починає округляти очі. Вони стануть потім ще кругліші, коли вона дізнається, що туалет і душ спільний для "Херрен і Даммен" всього поверху.

Перед сном вирішили, що треба купити мінімум їжі. У Марка запитую про найближчий маркет. Виявляється, що працюють тільки до 20-00. От шайсе! Розпитую до кінця - найближчий магаз за три кілометри, отримую заплутані інструкції. До того маркету ми так і не дійшли, однак натрапили на маленьку крамничку на розі двох вулиць. Купили соку і печива. Тотал - 4 євро.

У гуртожитку намагаємось під'єднати інтернет - нічого не вдається - виходжу, щоб знайти когось, хто може допомогти. Укінці коридору троє вже стоять, судячи з усього пліткують про новеньких, себто про нас. Ута - німецька студентка - приймає мене за свого і починає щебетати німецькою. Я кажу що "іх ферштейн ніхт", але вона одразу так і не втнула, що я не німець.
Загалом люди привітні, тільки ще не знаю, чи далі цієї привітності вони на щось готові.

Печєнька з'їдена, інтернету - немає. Спати. 02.08.2012. 0-44.