Для мене Дністер - це таємнича стихія. Ріка, яка ще з дитинства мене заколисала. Вперше я побував тут, коли мені було трохи більше одного року. Моя бабуся пригадує: «потягнули малу дитину з собою. я їм казала, куди ви його берете, залиште зі мною». Тоді, улітку 1990-ого, каже бабуся, була страшенна спека, і я, малий, половину того походу проплакав. Вдень мене рятували від кусючого сонця у затінку дерев поряд із старим скельним монастирем. Колисали мене у гамаку. Усі по черзі. А найбільше мені подобалось, коли мене тримали за ручки і опускали у прохолодну воду. Тоді крикливе мале заспокоювалось. Мабуть, від того часу і зародилася та моя слабкість до Дністра.
